• опубліковано 2014-08-01
  • Відкрито виставку 'Війна та мир Гетьмана Скоропадського'

    21 серпня 2014 року в Національному військово-історичному музеї України відбулося урочисте відкриття виставки «Війна та мир Гетьмана Скоропадського» присвяченої 100-річчю початку Першої світової війни.

    Організаторами виставки виступили Міністерство оборони України, Національний військово-історичний музей України, ВГО ПО «Союз «Народна пам’ять», «Музей родини Шереметьєвих», МГО «Київський клуб «Червона зірка».

    В урочистому відкритті виставки взяли участь представники державних органів влади, музеїв, наукових установ, військові аташе країн-учасниць Першої світової війни.

    Генерал Павло Скоропадський у 1918 році став гетьманом Української Держави та був єдиним воєначальником одночасно нагородженим вищими бойовими нагородами ворогуючих сторін – російським орденом Святого Георгія та німецьким – Червоного Орла. Обидві нагороди нині зберігаються у фондах Національного військово-історичного музею України та представлені на виставці. Крім того відвідувачі можуть ознайомитися з документами, оригінальними зразками зброї, предметами фалеристики, вексилології, уніформістики, особистими речами учасників війни, унікальними світлинами тощо.

    Виставка працює щодня крім понеділка з 10.00. до 18.00. за адресою: Національний військово-історичний музей України, м. Київ, вул. Грушевського, 30/1.

    Довідки за телефоном: (044) 280-06-00,(044) 284-62-12.

    Ласкаво просимо відвідати виставку.

    Історична довідка

    Павло Петрович Скоропадський (3.05.1873 – 26.04.1945)

    Останній український гетьман Павло Петрович Скоропадський у сучасній літературі став майже культовою постаттю. Значна частина авторів ідеалізує часи його правління, а ще більше – діяльність гетьманського уряду.

    Павло Петрович був нащадком (праправнуком) гетьмана України Івана Скоропадського. Мамою Скоропадського була представниця стародавнього козацького роду Миклашевських. Народився на курорті Вісбаден (Німеччина), дитячі роки провів у маєтку батька у с. Тростенець на Полтавщині, де було коштовне зібрання українських старожитностей. Там же юний Павло пізнав українську мову. Пізніше він закінчив Пажеський корпус у Санкт-Петербурзі (1893), в якому навчались винятково представники аристократії. Разом зі своїм товаришем-пажем Карлом Маннергеймом Скоропадський брав участь у коронуванні російського імператора Миколи ІІ. З тих часів поміж Павлом Скоропадським та майбутнім маршалом Фінляндії Карлом Манергеймом зародились товариські стосунки, які не переривалися до кінця їх життя. По закінченні корпусу Павло Петрович служив у Кавалергардському полку – елітній частині російської імператорської гвардії.

    У 1904–1905 роках Скоропадський, як командир сотні Забайкальського козацького війська, бере участь у Російсько-японській війні. За бойові відзначення дістав Золоту Георгіївську зброю. З 1910 року полковник Скоропадський керував 20-м драгунським Фінляндським полком, у 1911-му, коли був підвищений до рангу генерал-майора – став командиром Лейб-гвардії Кінного полку. Після кавалергардів, це була друга за значенням частина імператорської гвардії.

    На чолі лейб-гвардії Кінного полку Скоропадський вирушив на фронт Першої світової війни. Він відзначився вже в одному з перших боїв – під Каушеном у Східній Пруссії 6-го серпня 1914 року, за що був нагороджений орденом Святого Георгія 4-го ступеня. Це була найвища бойова офіцерська нагорода російської армії.

    З вересня 1914 року – начальник 1-ї бригади 1-ї Гвардійської кавалерійської дивізії. З 29 липня 1915 року – начальник 5-ї кавалерійської дивізії. З 2 квітня 1916 року – начальник 1-ї Гвардійської кавалерійської дивізії. З 22 січня 1917 року – командувач 34-го армійського корпусу. Під час Першої світової війни виявив себе, як обдарований воєначальник. З`єднання, які очолював генерал Скоропадський, протягом 1914 – 1917 років воювали з німецькими та австро-угорськими військами на Північному, Західному та Південно-західному фронтах.

    Навесні 1917 року генерал П.П. Скоропадський зацікавився українським національним рухом, унаслідок чого 2 липня 1917 року згідно наказу головнокомандувача російською армією генерала Л.Г. Корнілова 34-й армійський корпус було перейменовано на 1-й Український. З корпусу було виділено до інших частин всіх вояків-неукранців, а потім полки поповнено мобілізованими з українських губерній. На з`їзді Вільного козацтва у м. Чигирині 3 жовтня 1917 року Павло Петрович був обраний генеральним отаманом Вільного козацтва.

    Протягом листопада-грудня 1917 року війська корпусу на чолі з генералом П.П. Скоропадським стримували наступ більшовицьких загонів на Київ з боку Правобережної України. Однак незабаром на тлі протилежних поглядів у соціальному питанні стався конфлікт поміж керівництвом Української Центральної Ради та «аристократом» Скоропадським. 6 січня 1918 року за власним бажанням він облишив командування 1-м Українським корпусом, передавши його генералові Якову Гандзюкові.

    29 квітня 1918 року на З`їзді хліборобів у Києві Скоропадський був обраний Гетьманом України. Стався державний переворот – Центральна Рада була розпущена, натомість постала гетьманська Українська Держава. Уряд Скоропадського підтримувався завдяки німецькій та австро-угорській окупаційним арміям, які згідно Берестейського миру (9.02.1918 р.) перебували на території України. Коли у країнах Четверного союзу сталися революції, окупаційні війська почали повертатись додому. Цим скористались колишні лідери Центральної Ради – Володимир Винниченко та Симон Петлюра, які у середині листопада 1918 року організували збройне повстання проти гетьманської влади. 14 грудня 1918 року під тиском революційних мас Скоропадський зрікся гетьманства та виїхав до Німеччини.

    Перебуваючи в еміграції, Скоропадський не зрікався української справи, та продовжував вважати себе гетьманом Української Держави. Своїм правонаступником він визначив сина – гетьманича Данила (1904 р.н., названого так на честь одного з предків по материнській лінії – Гетьмана України Данила Апостола).

    Останній український гетьман Павло Петрович Скоропадський загинув наприкінці Другої світової війни – під час бомбардування американською авіацією м. Метенн (земля Баварія, Німеччина).