Виставка 'Шлях до свободи'

Шановні кияни та гості столиці! Запрошуємо Вас на виставку присвячену буремним подіям сьогодення...

Свобода людині надається від природи. Однак найтяжчим є шлях її усвідомлення: прийняття тяжкої ноші відповідальності за себе та ближнього свого. Важко, коли свобода пробуджується в особистості. А втім найтяжче, коли вона прокидається у нації.

Наша нація виплекала свободу у тяжких революційних подіях ХХ–ХХІ ст. Наступним ривком стали події листопада 2013 року – березня 2014 року. Суспільство України, його національна ідентичність, культура, мовне розмаїття, у постатях, людях відомих на весь світ та тих, які знані серед певного кола, усі разом вторували шлях до свободи. Свій шлях. Своєї родини. Свого народу.

Художні нариси суспільства України в боротьбі за свободу представлені у репродукціях Сергія Позняка. До підготовки виставки долучилися Благодійна фундація України «Відкриті серця», Молодіжна громадська організація “Червона зірка”, Громадське об’єднання “Союз Народна пам'ять”.

Виставка триватиме лише 9 днів з 30 квітня 2014 року до 8 травня 2014 року.

Розташована біля входу до Національного військово-історичного музею України (м. Київ, вул. Грушевського, 30/1)

Від автора:

«Всі кияни добре пам’ятають той інформаційний та емоційний вибух, що стався на ранок 30 листопада після нічної зачистки Євроінтеграційного табору студентів на Майдані Незалежності.

І я тоді був вражений та обурений кадрами цієї розправи. І вже 31 листопада прямо з монітора ноутбука я зробив першу акварельну роботу, що відображала ці хвилини - зачистку мітингувальників, що згрупувались під Стелою Незалежності.

Я не знав тоді, та й ніхто на Україні і по всьому світі не знав і не уявляв такого уривчастого, трагічного і неймовірного перебігу подій, що відбудуться протягом трьох місяців, які заполонять наші голови і серця, які здригнуть та прикують увагу Європи, Америки, Азії (зрештою, усього світу!) до Майдану, до України.

1-го грудня я приїхав на Майдан, де ще стояла неприбрана техніка й гіпотетична ялинка (тільки каркас!), що ніби стала приводом до звірячого побиття студентів. Вже з ранку почали з’їзжатися у центр сотні, тисячі киян з прапорами України, гаслами та плакатами проти свавілля влади і мітинг, що відбувався на сцені Майдану, об’єднував людей, гуртував їх обурення у громадський протест.

Отут, у натовпі, у людських хвилях, що збільшувались, робив я перші свої фото та відео кадри, відчуваючи не пересічність самої події, що вивела народ проти диктатури. Отут, біля височезного каркасу ялинку, що на очах обвішувався прапорами, баннерами та гаслами, я побачив молоду дівчину, що скромно стояла із саморобним плакатом із написом від руки «Богородице – прожени Яника!». Я сфотографував її, посміхнувся до неї, дякуючи за кадр і… рушив далі… у тримісячний марафон фото-відео зйомок, круговерті подій, спостережень, участі та малювання цих подій, які вже зараз ми розуміємо як історичні.

Це історія, що твориться у нас на очах продовжується і досі! Історія, що отримала назву Української революції, Революції гідності з епіцентром на Майдані – живе і рухається вперед! З усіма трагічними, жахливими, підступними і, водночас, радісними, гордими і щасливими сторінками своєї історії!

Ми всі пам’ятаємо і нищення людей на Банковій і стихійне збільшення наметів протесту, брехню можновладців і провладних ЗМІ, вихляння президента (якому «Геть!») і не дружнє насуплення Кремля та Росії, перші кількасоттисячні віча на Майдані і «Марш мільйонів», збільшення Майдану і збільшення Антимайдану, дружба і «співробітництво» тітушек та міліції, перші побиття та викрадення активістів Майдану, перші барикади, масові співи гімну України та завзяту підтримку киян.

Ми пам’ятаємо Новий рік на Майдані, піднесеність і світлу віру у майбутнє, «Все буде добре!» «Океану Ельзи», снігопади і холоднечу, ганебну антинародність провладної більшості у Верховній Раді ті блюзнірські «Круглі столи», сотні «Самооборони Майдану» ще без щитів і палиць та марші автомайданівців до Межигір’я і Кончи-Заспи…

І дуже добре ми пам’ятаємо 19-е січня, Водохреще, що перелилося у Вогнехреще. Історія зрушила того дня з початком ранніх зимових сутінок та й перейшла з бігу просто в лет! Події, як птахи летіли на нас і повз нас: коктейлі «Молотова» на Грушевського і у відповідь травматичні кулі та гранати! «Правий сектор» у авангарді і перші вбиті просто на вулиці! Палаюча ріка з автомобільних шин та чорний, смоляний дим на пів-неба над містом! Знущання і тортури над полоненими майданівцями! Водомети у морози і снігові барикади! Бронежилети, каски, палиці, щити! Нічні варти біля вогняних бочок і жовті очі ті тушок у темряві! Десятки, сотні поранених і героїчні добровольці-медики! Поранені оператори ТВ! Добровольці та волонтери! Дівчата та жінки, пацани і чоловіки…Народ.

І ті, що почали його, народ, вбивати! Бойня на Грушевського та у Маріїнському парку. Вечір – Майдан у кільці лінії фронту. Ніч – штурм! Стела та легендарні засновники Києва і вогні! Ранок 19-го лютого!! Львівські і тернопільські сотні порятунку! Перехід на сторону народу солдатів внутрішніх військ! 20 лютого!!! Кривавий відступ - підрозділів і кривавий наступ майданівців. Жахливе число вбитих снайперами та спецпризначенцями! Нічне відспівування загиблих на Майдані і клятви сотників помститися.

І от - 22 лютого. І втеча. І надзвичайне засідання Верховної Ради України і нова влада. І взяття під охорону органів влади і громадських місць. І репортажі ЗМІ про золоті маєтки, рахунки і батони. І пусту державну скарбницю… І тисячі квітів на місцях загибелі героїв…

А далі - вже інша, але ж та сама, швидкоплинна, історія.

Історія нашого часу, нашої країни, нашої України.

І тому арт-хроніка, що я продовжую вести та малювати, продовжується!

Продовжується, попри, можливо, ще більш грізні часи і виклики нашій країні і нашому народу.

А ми – учасники та очевидці. Ми і є ті, що творять історію. НАРОД.»

Сергій Позняк

музей