• опубліковано 2019-08-16

100 років від дня створення та найменування 3-ї Залізної дивізії Армії УНР

У НВІМУ зберігається бойовий прапор 3-ї Залізної дивізії Армії УНР, виготовлений у 1920 році. З копією цього прапору торік та позаминулого року військовослужбовці Збройних Сил України відкривали парад на честь Дня
Незалежності України . Своє почесне найменування "Залізної" 3-я дивізія отримала 100 років тому -- у серпні 1919-го.
Про це з`єднання існує чимало публікацій та спогадів. Однак, один із нарисів -- про історію Чорноморського полку 3-ї Залізної дивізії у 1919 р., залишився поза увагою поцінувачів історії УНР. Рукопис нарису зберігається у Центральному державному архиві вищих органів влади та управління в Україні. Він був написаний уродженцем містечка Літки (нині Броварський район Київської області) 22-літнім Федіром Погибою у 1921-му році. Незабаром юнак загине під час Другого Зимового походу. З нагоди 100-річчя 3-ї Залізної дивізії пропонуємо ознайомитись з цим спогадом.

47 кур.
Пор. Погиба
1918 р.
Коротка історія Чорноморського козацького полку
19/XII.18 -20/XII.19 р.
Коротка історія Чорноморського козацького полку.
1 чорноморський козацький полк був сформований 19 грудня 1918 року.
Після повороту Армії УНР до м. Києва вмісті з німцями, для того, аби сформувать регулярну Українську армію, був даний дозвіл на формування Чорноморського кошу. Котрий складався з початку з 4 піших курінів і одного кінного, а пізніше ці куріні під час повстання були розгорнені в полки.
1 чорноморський полк складався з одного пішого куріня чотирьох сотенного складу, а в кожній сотні, під час повстання було по /200/ двісті чоловік: сотні зв’язку, кулеметної сотні чотирьох чотового складу і кінна розвідка при штабі полку.
Командіром полку був призначений полковник Царенко (штабс. капітан російської служби), чоловік котрий відповідав свойому призначінню Командіра полку. Під час боїв ніколи не ховався, а завжди сам слідив за полем бою і дивлючись по обстановці віддавав те чи інше розпорядження. Походив полковник Царенко із Київщини, Українець Самостійник; На свою власну руку нічого не робив, а завше притримовався наказів відповідального командування.
В початку березня 1919 року, в Чорноморському полку було до 25-30 старшин, а 9 березня коли Чернігівський V корпус був розформований, цілий 25-й чернігівський полк, в котрому було до 25 чоловік старшин був влитий в 1 чорноморський полк, склад старшин Чорноморського полку побільшився до /50/ п’ятдесяти чоловік.
Сам я прибув в 1 чорноморський полк 9 березня 1919 р. зі складу 25 чернігівського полку. Командір пішого куріня був хорунжий Насипайко; Помішник Командіра полку /чотарь/ поручник Забарило; Командір 3-ї сотні хор. Поліщук; Командір 4-ї сотні хор. Русановіч.
Більшість старшини полку були виключно українці Київщини, котрі приймали живу участь в підготовці повстання проти Гетьмана і німців; Чотарь Забарило, уродженець Київщини, весь час перед повстанням роз’їжджав по селам і підготовлював повстання. Поповнення полку стрільцями, з початку провадилось записом охотників, котрих зразу приділяли по їх ранішій службі в російській армії, в піхоту, кулеметники, в зв’язкову і кінну розвідки, всі стрільці йшли з одною метою скинуть гетьмана і прогнать з України німців. Після заннятя Київа була оголошена мобілізація, і тоді вже полк поповнювався мобілізованими.
З боку національного стану полку майже всі були Українці, котрих зв’язувала одна мета визволення Батьківщини від ворога, який би то він небув; чи то большовикі, добровольці чи гетьманці.
Поповнення харчами, амуніцією і зброєю провадилось по желізниці із того майна, котре було відібрано від гетманців і німців.
Для піднесення гідности старшин і козаків, в полку були свої традиції, причому на першому місці стояла Самостійна Незалежна Україна; легкодухих в полку не держали, а зразу відкомандірововали з частини в иншу частину.
Прапор Чорноморського полку був зроблений з алого бархату, з золотою каймою по краям, а по ріжках були золоті китиці, з одного боку був намульований Ісус Христос, а з другого боку Миколай Чудотворець, в день котрого празновалось Свято полку.
Перший бій в котрому я брав участь в Чорноморському полку , був 14 березня 1919 року на ст. Калинівка. На позіції лівіще нас стояла частина синьої дивізії, ворог вів наступ по желізниці 2 бронепотягами і одним полком піхоти. В нашому полку було в той час до трехсот багнетів, в синій дивізії приблизно стількож, на станції стояв наш бронепотяг збудований на скору руку з двома гранатометами і крім того легка батарея. Після упертого 8 годинного бою ми примушені були відійти в напрямку на Винницю і після цього вже без ніяких боїв відступали до Кам’янець - Подільського, куди прибули 2 квітня1919 р. В Кам’янець – Подільському була переорганізація частин, ато: 1-й і 3-й чорноморські полки, останній теж відійшов до Кам’янця – Подільського, були переформовані в 1 чорноморський курінь, з решти синьої дивізії теж був сформований синій курінь.
Чорноморський і синій куріні увійшли в склад 16-го пішого загону, Начальником цього загону був призначений полковник Шаповал /н-к теперішньої Юнацької Школи/.
6 квітня був одержаний наказ ітти в наступ проти більшовиків на Проскурів. Одержавши наказ, наш полк вирушив в похід через м. Шатаву, Дунаївці. 11 квітня 1919 р. зустрілись за м. Єрмолинцями з 7 сумським інтернаціональним комунистичним полком; після 12 годинного бою, ворог примушений був втікти, лишивши 10 чоловік ранених, 2 кулемети і велику кількість набоїв; після цього ми ще два дні вели наступ вперед, але на третій день 14 квітня 1919 р. наш загін змушений був відступить до р. Збруча. Збруч перейшли біля Кудренець, /галицьке село/ на Великдень 20 квітня 1919 р. під сильним ворожим гарматним і кулеметним вогнем, і зразу стали над річкою нести сторожову охорону. Над Збручем стояли від 20 квітня по 24 травня 1919 р.; 24 травня був одержаний наказ від Головного Отамана йти в наступ на Кам’янець. Наш полк одержав завдання вдосвіта занять с. Параївку /8 верст від річки/ і посуваться далі на м. Ориніно; правіще нас повинен наступать синій курінь. В полку в той час малось дві піших сотні, кількістю по шітьдесять чоловік кожна і сотні ці несли сторожову охорону двох сіл; по наказу К-ра полку, командір 1 сотні хорунжий Терлецький повинен був прийти до штабу полку в 12 годині ночи, і переправившись через річку, несподіванно напасти на большевиків.
Командір 1 сотні зі своєю сотнею прибув в 3 годині ночи, а поки переправились через річку, то вже стало світать, підійшовши до с. Параївки, дозори донесли, що правіще села стоїть якась лава «коли об цьому донесли к-рові полку, то він відповів, що там повинен бути синій курінь і наказав просуватись далі, без жадної розвідки; підійшовши на 500 кроків забачили, що то ворожа лава, але большовики відкрили страшний кулеметний, рушничний вогонь, ворог стріляв з збудованих на кануні, а наши сотні були на рівній місцевости, крім того ворог був сильніший нас і ми примушені були відступить за річку, лишивши на полі бою ранених командіра куреня хор. Насипайка, к-ра сотні хор. Русиновича, хор. Велічковського і одного стрільця котрих большовики добили прикладами, і докололи багнетами. В той час коли Чорноморський курінь втікав за річку, синій курінь вдарив на большовиків з тилу і большовики в паніці втікли до Кам’янця.
25 травня група полковника Шаповала підійшла під Кам’янець, але більшовики підвезли з Проскуріва свіжих сил і ми знову відійшли на оринінському шосе до м. Скали. Після цього невдалого наступу 16 піший загін був переорганізований в 3 дівізію. Начальником котрої був призначений полковник Удовіченко. Синій курінь переіменований в 7 синій полк; Чорноморський курінь в 8 чорноморський полк, а пізніще 15 червня в склад 3-ї дивізії увійшов 9 стрілецький полк, котрим командував полковник Шандрук. Похоронивши своїх старшин, котрі були забиті під с. Параївкою, в м. Мельницями знову стали над Збручем нести сторожову охорону.
31 травня 1919 року виданий був наказ Головної Команди Армії УНР роспочать наступ по всьому фронті; починаючи з 1-го червня 3а дивізія вела весь час наступ проти ворога на Поділлю, до самої ліквідації південної групи Червоної армії. Настрій серед стрільців під час наступу був дуже гарний, кожний стрілець йшов вперед, певний в своїй перемозі над ворогом; населення ставилось прихильно і зустрічали з хлібом і сілью, постачала оскільки могло харчами, безумовно за гроши; обоз завжди знаходився недалеко від бойових частин, з огляду на те , аби бойови частини були своєчасно заосмотрені харчами і амуніцією, а також для безпечности від несподіваних наскоків повстанчого-большевицького відділу Криворучко, відділ котрого складався з селян с.с. Серебри і Несмії, котрий часто нападав на наш обоз, аби пограбувать, але його завше відбивали, з великими для нього втратами.
При переході через р. Збруч 20 квітня 1919 року, всі частини зразу були поставлені на позицію понад річкою, нести сторожову охорону, від ворога, котрий знаходиться на лівому боці Збруча; понад річкою, ще за війни німців з москалями, були збудовані шанці і дротяні перешкоди, на правому боці річки де стояла 3я дивізія, а окремо наш полк, тягнувся весь час ліс; котрий забезпечував нас від ворожого гарматного вогню. Навпаки з боку ворожого була місцевість майже гола, так що в день ворог не міг наблизитись до річки. Для охорони від ворога висилались застави, кількістю по 20-30 чоловік, в ті місця де ворог міг перейти на наш бік в брід. Крім цього висилались дозори зі складу застави для зв’язку з другими заставами, для повірки польових варт і для охорони річки; так як у них був високий беріг, то вдень в найвищому місті або на дереві, ставився наблюдач, котрий пильновав за ворожим берігом.
По переході через р. Збруч в наступ, 1 червня 1919 р. було заняте нашим полком м. Ориніно, а 2 червня після упертого бою 7 і 8 полків 3ї дівю проти залоги міста Кам’янця. Кам’янець був опущений большовиками під вечір того дня. 5 і 6 червня прийшлось битись під м. Шатавою з інтернаціональним жидівським полком. Крім того треба було оборонятися по желізниці зі сторони м. Проскуріва, звідкіль надїхав ворожий бронепотяг і частина піхоти, але ввечері 6 червня Шатава була взята і ми пішли вперед. Весь час вівся обхідний наступ, ато: один полк вів наступ в чоло ворогу, а другий заходив йому в тил аби відтяти його обози і ворог завше втікав. 15 липня підішли під Вапнярку і виставили сторожову охорону за містечком Комар – город, а вранці думали вести наступ на ст.. Вапнярку, але ворог опередив нас і почав наступ; після упертого бою, наш полк почав втікати по дорозі на м. Томашпіль, але командір полку котрий був за містечком з резервовою сотнею, зібравши втікачів, несподівано вдарив на ворога і ворог відступив під Вапнярку.
В зв’язку з тим що більшовики прорвались на Чорний острів і загрожували Кам’янцю, наша дівізія, по власній ініціативі н-ка дівізії відійшла до Ново-Ушиціале на другий день в зв’язку з поліпшенням на фронті, знову пішли вперед і 28 Липня 1919 року майже без бою зайняли ст. Крижопіль; 29 липня ворог повів наступ по желізниці з боку Одеси, висилаючи вперед піхоту; з боків кінноту, а також броне потяг; за цілий день було відбито 6 атак і врешті большовики були примущені відступить до ст.. Попелюхи, залишивши багато кінноти і піхоти забитими і раненими; з нашого боку втрати були: трьох ранених і один забитий. Після цього ворог більше не наступав, а наш полк ніс сторожову хорону і вів сильну розвідку в усіх напрямках; Зв’язку з останніми частинами Армії У.Н. Р. не було ніякого, аж до середини серпня 1919 року. Після заняття м. Жмеринки Запоріжським корпусом, на ст. Крижопіль 13 серпня прибув броне потяг «Запоріжська Січ» в нас теж був збудований броне потяг «Чорноморець». 14 серпня наш полк почав наступ в напрямку на Одесу, правіще нас наступав синій полк, недоходя до ст. Кодима під с. Рабки був тяжкопоранений в груди к-р Чорноморського полку полковник Царенко.
Так як з боку Одеси на большовиків напірали добровольці, то вони /большовики/ старались пробитись через наш фронт і з’єднатись з червоною армією на Київщині і перекинули всі сили на наш фронт, а тому ми примушені були відійти до ст.. Крижопіль.
Починаючи від середини і до кінця серпня 1919 р. бої з большовиками велись в районі між ст.. Попелюхи і ст.. Вапнярка. Ст. Крижопіль декілько разів переходила з рук в руки, то ворог займав ст., то ми знову його вибивали. 30 серпня 1919 р., після глибокого обходу одного полку 9-ї жалізничної дівізії, зі сторони Дністра, ворог відступив до ст. ст. Попелюхи – Рудня і взірвавши і спаливши всі ешолони; праве крило Червоної армії пішло на Київщину аби з’єднатись з останьою Червоною Армією, а ліве крило по Дністру зовсім розбіглось на всі боки; наш полк рушив доганять праве крило большовицької армії, но так як ворог йшов день і ніч то ми не змогли його дігнать; дійшовши в Гайсинський повіт, наш полк одержав наказ стать на одпочинок в с. Чечелівці.
В Чечелівку прибули 10-12 вересня і стояли до початку Жовтня, до того часу поки знову почали наступ проти денікіна: під час відпочинку, населення ставилось дуже прихильно і допомагало оскільки могло.
Представника Державної Інспектури, в перший раз я побачив 5 вересня 1919 р. в м. Обидівка , де ми стояли два дні на спочинку; поінформувавши і роздавши літературу, цей інспектор поїхав і більше не приїздив, а тілько іноді присилав літературу.
З боку санітарного стану частини, наш полк був заосмотнений дуже погано, ато на курінь мався один фельдшер а в кожній сотні, зі складу стрільців призначались по два санітари, на обов’язку котрих було під час боїв робить перев’язки і виносить з бойової лінії ранених, медикаментів було дуже мала кількість; починаючи від середини серпня 1919 р., майже всі стрільці перехворіли на поворотний тиф: з позиції хворих відправляли в полковий околодок, а звідтіль їх евакуїровали далі в тил: Жмеринку Ново-Ушиця і далі.
Обоз полку складався з 50-60 фір котрі возили тільки необхідне майно, обслуговували цей обоз від 100-120 чоловік, нездатніх до муштрової служби.
Пересування полку з одного місця на друге, проводилось виключно пішки, а селянські підводи вживались тільки в необхідній кількости, для підвозу амуніції і харчів.
Спеціальних відділов в полку ніяких не було, так як полк весь час від початку 1919 року і до Любарської катастрофи, був у наступі або відступі.
В наступ на большовиків із за Збруча полк вирушив такого складу: 2 піших сотні, кількістю по 50-60 чоловік, кулеметної сотні, сотні зв’язку і кінної розвідки, кількість 25-30 чоловік.
15 червня 1919 р. прибули охотники м Лянцкоруня, кількістю 50 чоловік, з котрих була сформована 3-я піша сотня. 25 червня до складу Чорноморського полку був доданий 3-й курінь 16 пішого загону /Браславський полк/, з котрого був зформований 2 піший курінь Чорноморського полку, к-ром котрого був призначений полковник Кривдін; пізніше цей 2 курінь /Браславський полк/ був виділенний і розгорнений в полк.
Поголовна дезерція почалася під час відступу від денікінців, втікали додому майже всі мобілізовані.
Поповнення полку провадилось прийомом охотників, а пізніще полк поповнювався мобілізованими Ново-Ушицького повіту, охотникі і мобілізовані прибували групами по 50-100 чоловік і їх зразу без ніякої підготовки відправляли на фронт.
Коли тілько полк посувався вперед, то тоді був наплив охотників і мобілізація проходила легче, але коли приходилось, день або два відходить назад, зразу починалась дезерція, і полк знову лишався з тим складом як він вирушив в наступ з за Збруча.
Під час одпочинку старшина був до стрільця старшим його товаришом, стрілець же являвся молодшим товаришем, але під час бою або несення служби кожний підстаршина і стрірілець повинен бути на свойому місці і виконавати те що йому наказано, впротивному разі, винуватий притягувався до відповідальности; невиконання наказів каралось дуже гостро.
З початку починаючи відступ з-під ст. Калинівка, як у стрільців так і в старшини була одна думка як найскорше відійти до безпечного місця, а вже коли пішли в наступ З Галичанни, то кожний рвався вперед не дивлючись на переважні сили ворога і не зупиняючись перед перешкодами; дістіпліну між стрільцями піддержували тілько старшини, остільки оскілько то було можливим під час наступу.
Армія повинна бути аполітична, але під час повстання проти Гетмана і німців у всіх була одна мета, як найскоріше скинуть Гетмана і вигнать німців, а пізніше, під час наступу проти большовиків усі йшли вперед, аби прогнать ворога і очистить Україну від чужинців-москалів. В той час в Чорноморському полку ніяких відділов не було, а коли стрілець звертався до старшини з яким небудь запитанням, то старшина оскілько він міг пояснити – пояснював; книгозбірні в полку ніякої не було, та часу не було читать книжки.
Після ліквідації червоної армії на південному фронті, наш полк став на одпочинок в с. Чечелівка стояв до тих пір заки велись переговори між Денікіном і нашим Урядом; приблизно 1 жовтня був одержаний наказ від Головноїи Команди Армії УНР, іти в наступ. Перший бій з денікінцями був під м. Балинівка, де ми після упертого бою захопили коло 200 сот чоловік полонених і багато зброї; втрати з нашого боку були: один стрілець забитий, після того посувались вперед в напрямку на Балту, але ворог скупчив свої сили на ст.. Христинівка і наш полк був перекинутий на желізничну лінію Христинівка.
Так як почались морози, дощі і холод, а армія наша була заосмотрено погано, ворог же навпаки: гарно був одягнений і не голодний, то наш полк, а взагалі ціла Армія У. Н. Р. примушена була відходить до Любара де після авантюри Волоха і Божка, 1-ий полк відійшов до м. Чорториї, де після військової наради к-в дивізій вирішено було йти в запілля ворога. Я до того часу їздив фірі хорий тіфом, а коли вирушили 20 грудня 1919 р. в запілля ворога, то я був залишений як хорий в с. По… (назва села нерозбірлива – прим. Ред.)
Молодший старшина 1 сотні 47 куріня Пор. Погиба

музей події військова історія