На початку фільма «Вогнем і мечем (1999), знятого за мотивами роману польського письменника Генріха Сінкевича про початок Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, показано, як козаки у битві під Жовтими Водами використовують проти військ гетьмана Стефана Потоцького укріплення з возів, на які встановлені гармати. Під час атаки вони розсуваються, випускаючи козацькі полки на поле битви: коли тиск ворога стає важко витримати, то вони відступають до табору, з якого ведеться обстріл для протидії польській важкій кінноті…
Тактика «табору» попри те, що міцно асоціюється у нас із козацьким військом, насправді не є їхнім винаходом і побутувала задовго до XVII ст. У битві при Дорілеї (1097 р.), яка відбулась під час Першого Хрестового походу, згідно з описом хроністів, війська християн для захисту від сельджукських лучників оточили себе возами, з’єднаними ланцюгами. Є відомості про використання такого прийому дружинами київських князів під час походів проти половців. Табір дозволяв відбити наскоки кінноти або протриматись достатньо довго, щоб дочекатись підкріплень. Цю тактику зробили основою свого бойового мистецтва чеські повстанці-гусити, які у XV ст. виступили проти влади імператора. Розуміючи, що у вчорашніх селян мало шансів проти лицарської кіноти у полі, полководець Ян Жижка створив «вагенбург» - спеціальні укріплені бойові вози з бійницями, через які воїни обстрілювали лицарів з луків, арбалетів та легких гармат – тарасниць та гаківниць. Латники втомлювались після безуспішних атак таких позицій і ставала легкою здобиччу піхоти і легкої кінноти гуситів. Укріплення отримали назву «Табор» від назви гори, де знаходилась перша така споруда. Прагматична тактика сприяла тому, що лицарям було нанесено ряд чуттєвих поразок. Край повстанню поклав лише розкол у стані гуситів. За 100 років цю ідею використовували далеко від українських степів…у Індії! Перший Великий Могол Бабур за допомогою укріплень з возів з артилерією у вирішальній битві здолав делійського султана Ібрагіма Лоді, який досі покладався на бойових слонів, та став володарем більшої частини Індостану.
В Західній Європі табори з возів не прижились – цьому завадив динамічний розвиток артилерії. Натомість, в умовах мобільної війни з використанням кінноти у Центральній та Східній Європі до такого роду тактики вдавались аж до XVIII ст. У козаків було безліч прикладів для наслідування і вони довели мистецтво будівництва таборів до абсолюту: у 1596 році повстанське військо Северина Наливайка для захисту від коронної армії звело табір під Солоницею (неподалік від Лубнів). Чотири ряди возів були вриті в землю, навколо були обладнані шанці, а по кутах – бастіони з гарматами. Показником неприступності табору було те, що після кількох штурмів, Станіслав Жолкевський, польський регіментар, перейшов до облоги і змушений був замовити великі облогові гармати. Ще один ефективний приклад використання таборів ми знаходимо під час битви під Кумейками (1637 р.) – під час відступу повстанці під керівництвом Павла Бута (Павлюка) швидкоруч організували табір з шістьма рядами возів і змогли відбити 3 штурми польськими військами, попри те, що поступались вишколом професійним воїнам. Повстанців змусила здатись лише довготривала облога. На цю специфічну тактику звернув увагу Гійом де Боплан. У «Описі України» він пише: «Де найбільше вони проявляють спритності та доблесті, так це б'ючись у таборі під прикриттям возів (бо вони дуже влучно стріляють з рушниць, які є їхньою звичною зброєю), обороняючи ці укріплення; вони непогані також на морі…сотня цих козаків під прикриттям табору не побоїться і тисячі поляків чи навіть [кількох] тисяч татар. Якби вони були такі ж доблесні верхи, як і на землі, то, гадаю, були б непереможними»…
Для того, щоб більше дізнатись про козацькі табори і оглянути реконструкцію їхнього бойового використання, запрошуємо до Національного військово-історичного музею України. Чекаємо на вас!